Ярмолинецька центральна районна бібілотека, літературний клуб “автограф” щиро вітають поета, журналіста, гарну людину Бориса Антоновича Фурмана зі славним ювілеєм! Доброго здоровя, довгих років життя, родинного тепла, миру у Вашої оселі! Хай обминають Вас тривоги, в сердці живе молодість і творчий запал!
Пішов з життя Володимир Касакович… Вся поетична спільнота Хмельниччини сумує. Коли ми в бібліотеці згадуємо за Касаковича, ми обов’язково ставимо слово «метр», «зубр». А ще йому дуже личить слово СОВІСТЬ. Так, Володимир Касакович був совістю поетичного світу наших поетів – подолян. Рідке засідання клубу не обходилось, щоб ми не згадали це ім’я, т.я. Касакович до останнього працював, працював з нашими літераторами Ж.Олійник, К. Бучуляк, А.Гуменюк, М.Швець та іншими. Він був почесним головою Хмельницького обласного осередку ВТС «Конгресу літераторів Увраїни». Редагував, вчив, радив, домовлявся з редакторами… І завжди наші поети відмічали не тільки його високий професіоналізм і талант, але й гостинність, трепетне ставлення та тактовність до людей. Людина, яка сама була майже немічна, який ще дитиною пострадав в роки війни, підірвавшись на міні, на все життя залишився інвалідом. Але нізащо про це не здогадаєтесь, якщо читаєте його вірші: строки летять, звуть до життя, радості, вони задорні, й ліричні, й особисті. Веселі і життєрадісні. Коли читаєш його чудові поезії, думаєш, що їх писала молода людина.У нашої бібліотеці є його збірки поезій «Светопись», «Годы мои – патрони», «Акварели эпохи». Володимир Касакович декілька раз був в нашому клубі «Автограф» й ми були щасливі, що він приділив нам увагу. Навіть був головою жюрі на турнірі поетів – початківців Ярмолинеччини. Всі ми сумуємо за Володимиром Самійловичем. Хай земля йому буде пухом. Він прожив достойне життя, залишив тільки добру пам’ять про себе. А з нами назавжди залишаться його чудові поезії.
Нам зараз не до віросповідань.
Усіх одна біда зібрала на Донбасі.
Святая трійця – християнин, мусульманин, іудей
Сьогодні підірвались на фугасі.
Творець зібрав до купи всіх троїх
У кожного він свій, але для всіх єдиний.
Зібрав під символом одним:
Під стягом України.
Я вже давно не призивний,
Та йду, кохана, у солдати,
Бо час настав такий важкий,
Йду Україну захищати.
Йду за тебе, генерал,
Що за бабло купив пагони,
Ти це звання в когось украв,
Бо зад лизав і бив поклони.
Що варти твої ордени,
Які висять на жирнім тілі?
Радість хіба для сатани,
Мерзенні твої дії й цілі.
Іду за тебе я, начфін,
Що вчора гроші вкрав в солдата.
Ти раб мамони, із колін
Тебе ніколи не підняти.
За тебе йду, нахабний мент,
Що став ти «мусором» відразу.
Але настане той момент.
Що й цю поборемо заразу.
Іду за того, зрадив хто
Священну клятву Гіпократа,
Бо власне шкура блище. І на війне
Ти не врятуєш жодного солдата.
Бо ти за тридцять срібняків
Продав ту довідку мерзоті
Від сорому ти не згорів
І не повісився на дроті.
Йду на війну за тих хохлів,
Що заховались під спідницю,
За вбитих горем матерів,
За молодую удовицю.
Іду я за дітей отих,
Яких вже не обійме тато,
Якого вбив кремлевський псих
Рукою найманця і ката.
Іду за всю небесну рать,
За всіх полеглих на Донбасі.
Тут рідний край, земля моя.
Відсиджуватись не на часі.
Потрапили до рук книжки С.Меленкіной, вчительки початкових класів Монастироцької школи, яка проживає в с. Иванківці. Це ім’я чую вперше, але ії вірші зацікавили мене. Книжки видані «самвидатовським» засобом, але написані професійно. «Діаманти долі» – книга вишукана, оспівує природу, почуття. Тут відточені рядки, слова й фрази. Поєзія душевна, емоційно витончена…
На зміст другої книжки Світлани Меленкіной поклала відпечаток ії професія, книжка для малечі й про малечу. Як добре, з любов’ю, з усмішкою написана збірка «Веселкове дитинство»! Кажуть, що удуші кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією.У Світлани цей клапан відкрився і дає віддушину не тільки ій, але питає добром і нас.
Зберу в долоні “діаманти долі”.
Які вже є, а інших я не маю.
І буду їх я рахувать поволі,
А найцінніший в купці упізнаю.
Сім’я моя – ось діамант ясний.
Найкращий, мабуть, з найдорожчих в світі.
Ти – мій єдиний, неповторний мій,
Загублений у веселковім цвіті
Та й інші тут. Якіх тільки нема?
Одні цвітут, а інші – темно – сірі.
У них живе і літо, і зима,
А тут усі живуть вони у мирі.
Надій моїх тут діаманти є,
А ран душі – не в силах і злічити…
Усі сховало серденько моє,
А я із ними маю право жити!
Відкрили для себе нове ім’я на поетичному небосхилі Ярмолинеччини. Й дуже були здивовані, що в с. Крути Броди, де проживає менше сотні жителів мешкає молодий за віком, але потужний поет, вірші якого зрілі, наповнені глибоким змістом і любов’ю до жінки, до життя,але легкі, раними, чуткі і мелодичні, навіяні єсенінською печалю…
Смотрю на фотографию цветную
И вижу там твой нежний взгляд.
Твою улыбку колдовскую
И тот застенчивый наряд.
Стоишь ты, словно как невеста
И смотришь прямо на меня.
Ну до чего же ты прелесна,
Подруга милая моя…
Потрапила до рук книжка молодої талановитої дівчини. яка проживає в м. Хмельницькому В. Полісюк “Я буду. Невигадані оповідання” На жаль невигадані, тому що дівчина важко хвора. Але, на щастя невигадані, тому що Вікторія сильна людина, яка щаслива в сім’і, де ії оточують люблячі ії люди, щаслива своєю вдачею, красою і любов’ю до життя, самостверджуючою вірою в краще… Коли читала книгу, ловила себе на думці, що мені потрібно вчитися у цьої доброї і мужньої дівчини любити життя і цінити його. Короткі нариси Вікторії написані щіро й відверто і мене настільки сподобались, що вирішила на найближчому “Автографі” зробити голосні читання з наступним обговоренням книги В.Полісюк “Я буду”.
Зображення
—
Posted: 07/06/2014 in Новини
«
НАМ ДІСТАЛАСЬ?»
(В день соборності і свободи України)
Моя мила Україна,
Матінко єдина.
Що ж за доля нам дісталась,
Кому завинила?
Кому стала на заваді,
Твоя свята воля?
Чому дітям твоїм мамо,
Така важка доля?
Чому землю України,
Ділять, відбирають?
І на шию наших діток,
Ярмо одягають.
Знов сусіди незалежність
Нам не прощають
Знову гинуть наші люди
Кров проливають
Нас палили, убивали,
Голодом морили.
Вимирали цілі села,
Та ми знову жили.
Невже ми не можем
Як всі люди жити
Нащо ж вам, вражі діти
Країну ділити.
Єднайтеся, брати мої
Бережіть країну
Не простять нам наші діти
Такую провину.
Не корився рід козачий,
Краще смерть ніж пута.
Слава синів України,
Не буде забута.
Автограф 